КУЛЬТУРНА АПРОПРІАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОГО ВПЛИВУ: ІСТОРИЧНИЙ І СУЧАСНИЙ ВИМІР

Анотація

Анотація. У статті розглянуто феномен культурної апропріації української культурної спадщини як складний історико-культурний процес, що поєднує мовно-освітні, політичні та інформаційні механізми впливу. Проаналізовано історичні передумови витіснення української мови та культури, зокрема через нормативні акти ХІХ століття, що обмежували функціонування української мови в освіті, друці та публічному житті. Показано, що вищезазначені процеси сформували стійку базу для подальшого інкорпорування українських культурних елементів до імперського та радянського наративів із частковою або повною втратою їх автентичної ідентифікації.
Окрему увагу надано модерним формам культурної апропріації в цифровому середовищі. Встановлено, що ключовими її механізмами є алгоритмічне підсилення контенту, редагування його походження, меметизація культурних елементів та їх інтеграцію в масовий е-простір. У даному контексті інформаційні платформи виступають не лише джерелами поширення, а й активними факторами трансформації культурних наративів.
Проаналізовано вплив зазначених процесів на формування української національної ідентичності. Показано, що тривале мовно-культурне витіснення спричинило фрагментацію культурної пам’яті та гібридизацію ідентифікаційних моделей, однак водночас стимулювало розвиток компенсаторних механізмів культурного відновлення та посилення символічного значення мови як маркера ідентичності.
Зроблено висновок, що культурна апропріація в сучасних умовах є не лише історичним спадком імперської політики, а й елементом інформаційного протистояння, який впливає на формування колективної пам’яті та національної самосвідомості. Українська ідентичність розглядається як динамічна система, що одночасно зазнає зовнішнього тиску та внутрішньої реконсолідації.